Зґвалтування у російській і радянській арміях як метод війни
19 червня, — Міжнародний день боротьби з сексуальним насильством в умовах конфлікту. Пам’ятну дату запровадила Рада Безпеки ООН у 2008 році, щоб вшанувати жертв сексуального насилля під час збройних конфліктів, а також засудити використання сексуального насилля як тактику ведення бойових дій.
Що є формою сексуального насилля згідно з резолюцією Радбезу ООН?
зґвалтування
сексуальне рабство,
примусова проституція,
примусова вагітність,
примусові аборти,
примусова стерилізація,
примусові шлюби
торгівля людьми в умовах конфлікту з метою сексуальних насильства або експлуатації
будь-які інші зіставні за ступенем тяжкості форми сексуального насильства щодо жінок, чоловіків, дітей, які мають прямий або непрямий стосунок до конфлікту.
У російсько-українській війні факти застосування сексуального насильства мали місце з 2014 року. Але після повномасштабного вторгнення рф війська агресора застосовують сексуальне насилля саме як метод ведення війни в небачених раніше масштабах – зокрема, для залякування, помсти чи «покарання» цивільного населення на окупованих територіях. Сексуальне насилля застосовується до жінок, чоловіків та дітей.
Робота українського художника Олекси Манна з сайту Ukraine War Art Collection «Мистецтво під час війни»
З найбільш кричущих серед зафіксованих злочинів – групове зґвалтування хлопчиків-близнюків дворічного віку, внаслідок якого діти померли; зґвалтування дітей на очах у батьків та навпаки.
Зафіксовані вагітності неповнолітніх, яких зґвалтували російські військові.
Зафіксовані факти, коли російські окупанти прямо заявляли, що ґвалтують жінок задля того, щоб завдати їм психологічної травми, яка викличе небажання жити статевим життям у майбутньому та народжувати дітей.
Наявні акти зґвалтування чоловіків, а також людей пенсійного віку.
Зафіксовані факти, коли російські військові схиляли до примусового сексу жінок, погрожуючи смертельною розправою над ними чи їхніми близькими.
Це не вперше, коли війська, керовані Москвою, масштабно, з кричущою жорстокістю і відчуттям безкарності використовують сексуальне насильство як тактику ведення бойових дій. Найбільш яскравий приклад з минулого – завершальний етап німецько-радянської війни 1941–1945 років, коли радянські війська увійшли до Німеччини.
Радянське командування фактично ніяк не карало підлеглих за сексуальні злочини щодо місцевого населення до кінця воєнної кампанії. Ба більше, у спогадах очевидців ми знаходимо інформацію про заохочення до зґвалтувань серед нижчого та середнього офіцерського складу.
«Жінки, матері та їхні дочки, лежать справа і зліва уздовж шосе, і перед кожною стоїть гигочуча армада мужиків зі спущеними штанами. Залитих кров’ю і непритомних відтягують убік, дітей, що кидаються на допомогу — розстрілюють. Гиготіння, гарчання, сміх, крики та стогін. А їхні командири, їхні майори та полковники стоять на шосе, хто посміюється, а хто диригує — ні, швидше, регулює. (…) Полковник, який щойно диригував, не витримує і сам займає чергу, а майор відстрілює свідків, що б’ються в істериці, дітей та старих. (…) До горизонту між гір ганчір’я, перевернутих возів трупи жінок, старих, дітей», – описує у своїх мемуарах «Війна все спише» події у Східній Прусії художник, а тоді офіцер-зв’язківець Леонід Рабичев.
Культуролог, а в роки війни фронтовий кореспондент, Григорій Померанц у своїх спогадах «Записки гидкого каченяти» згадує, що факти зґвалтування цивільного населення в Німеччині жодним чином не карались. Також Померанц наводить приклад, коли зґвалтування призвело до самогубства жінки.
Факти масових зґвалтувань можна знайти й у спогадах мистецтвознавця, а тоді сержанта-артилериста Миколи Нікуліна «Спогади про війну».
Крім спогадів радянських військових, оприлюднені історії окремих жертв зґвалтувань. Зокрема, фізикиня Габріела Кьопп у 1992 році опублікувала автобіграфію «Навіщо я народилась дівчиною?», де розповідає, як в 1945 році на два тижні стала бранкою радянських солдат і неодноразово була зґвалтована. Лише на 15-й день полону їй вдалось втекти та розшукати матір у Гамбурзі, яка заборонила доньці розповідати про пережите насилля. Розповісти власну історію Кьопп наважилась, коли їй було за 60, і вона була визнаною у світі науковицею.
Інша відома історія сексуального насилля в Німеччині – це автобіографія Марти Гіллерс «Жінка в Берліні», в якій Гіллерс розповідає про те, як після багаторазового зґвалтування радянськими солдатами була змушена знайти собі «постійного ґвалтівника», який міг би принаймні захистити її від групових зґвалтувань. Також вона згадує про велику кількість випадків сексуального насилля щодо жінок, дітей, старих людей. Книга Гіллерс була опублікована 1954 року анонімно. Лише після смерті авторки у 2003 році її особистість була розкрита для широкого загалу. Упродовж життя Гіллерс намагалась приховувати, що була жертвою сексуального насилля.
За твердженням британського історика та автора дослідження «Падіння Берліну. 1945» Ентоні Біворі, лише в Берліні було зґвалтовано близько 130 тисяч жінок та дівчаток, багато з яких неодноразово. Також за даними історика, близько 10 тисяч жертв зґвалтувань загинули внаслідок отриманих травм.
Ігор Кромф